Що таке страх? Кожен з нас відчуває і розуміє його по-своєму. Що робити, коли він виникає? Як його перебороти? Написано безліч наукових статей, книг, зняті відео. Але у всіх своя історія довгої і тривалої боротьби. Я не виняток.
В моєму житті немає стабільності як в прямому, так і переносному сенсі. Нестабільне життя тісно пов’язане з розхитаними колінними чашечками. Не дуже ситуація. Але гіршим у цьому всьому є мої панічні атаки. Я боюся рух, боюся розвиватися, боюся кудись іти, кожен крок вимагає титанічних зусиль і вмовлянь в моїй голові. Чи знає хтось про це? – Ні. Ніхто не зрозуміє, поки сам в такому не опиниться, а такого і ворогові не побажаєш.
В моїй голові картинки міняються, немов діафільм. Щоб вийти з дому, необхідно спустися по сходам. Перед ними відразу з’являються картинки мого епічного падіння, вивихнутих колін і вивернутої шиї, море крові, мої крики і темнота. І я починаю спуск, повільно, сходинка за сходинкою, ледве переставляючи ноги… Хочу додати,що теж саме я бачу і тоді, коли іду по нерівному асфальтові, і тоді коли піднімаюся на бордюр… При виді маршрутки чи іншого громадського транспорту моє серце взагалі завмирає, я можу пропустити декілька автобусів, поки відважуся сісти. Підйом додому викликає в моїй голові також не дуже веселі варіанти розвитку подій. І так кожного дня, майже протягом двох років.
До чого це все я? Я здалася, змирилася, пустила все на самохід. Зневіра та відчай засіли в моїй душі. Я опустила руки і повісила голову. В цей момент можуть политися коментарі, що неходячі встають і ідуть, а ти не можеш. Що сказати? Я слабка. Я усвідомила свою слабкість. Я перестала боротися.
Знаєте, в той період, коли я вперше свідомим поглядом глянула на свої страхи, зрозуміла, що мені нікуди від них не втекти і ніде не сховатися, я вирішила вперше спустися нормально, скажем так, підкріпити свої страхи. Я вимкнула голову, інакше мої ноги не хотіли робити правильні кроки і пішла.